Google вже почав вносити на карти нові назви полтавських вулиць, що в сучасному світі є головним критерієм легітимізації. І оскільки головні пристрасті заспокоїлись можна тверезо оцінити результати декомунізації.
Не будемо зараз зупинятись на ідеологічних питаннях. Звісно, особисто мені, неприємно, що визначальні для української історії постаті Кирила Осьмака, Василя Симоненко, Брія Горліс-Горського чи Петра Болбочан отримали малесенькі вулиці, а Міхновського взагалі проігнорували. Також дивно, що за компанію з націоналістами на задвірки міста відправили й Лева Вайнгорта, який аж ніяк не є контраверсійною фігурою для полтавців. Але це виключно суб’єктивна думка, тому краще зупинитися на кількох концептуальних моментах.
По-перше дивним видається відмова від Котляревського району на користь Шевченківського. Адже Котляревський, на відміну від Кобзаря є чітким ідентифікатором Полтави по всій Україні. На території району знаходяться його сімейна садиба та могила тож така назва не була б банальним ярликом, а розповідала історію.. Шевченко, звісно велична постать, але навіть він вважав Котляревського прикладом.
По-друге З усього розмаїття імен вирізняються Анатолій Кукоба та граф фон Гарнієр. Перший - неоднозначна постать - одні полтавці його поважають і згадують з теплотою, інші ставляться з точністю до навпаки. Але це їх особиста думка, та фактом є те, що Анатолій Тихонович тривалий час обіймав керуючі посади в КПРС, а отже підпадає під дію Закону про декомунізацію і суперечить чинному законодавству. Таке рішення цілком може стати приводом для скасування всього розпорядження цілком.
Але Кукобу містяни принаймні знають, а от про графа фон Гарнієра зможуть згадати навіть не всі краєзнавці, що вже говорити про пересічних полтавців. Тим більше, що у назві вулиці не вказано ім’я. І коли хтось захоче дізнались хто це, то швидше за все, в першу чергу, знайде інформаці про генерала німецької кавалерії Отто фон Гарнієра. Більш допитливі знайдуть інформацію і Павла Антоновича фон-Гарнієра (Гарньєра) – російського дворянина, медика про якого відомо вкрай мало. Він у 1888 році брав участь у порятунку царської родини після катастрофи на залізниці, згодом проживав у Полтаві в районі Павленок та був членом міської думи. Після Жовтневого перевороту вступив до Білих військ, а пізніше емігрував. Боротьба за «єдіную і нєдєлімую» навряд чи є приводом для увіковічення пам’яті в Україні, тож можливо мова йде про якогось третього фон-Гарнієра? В будь-якому разі дослідникам полтавської топоніміки років через 10 доведеться поламати голову над цим питанням. Я з власного досвіду знаю, що встановити походження назв деяких вулиць міста неможливо, і замість того щоб виправляти цю ситуацію на карту було додану ще одну темну конячку.
По третє - вулиця Юрія Тимошенка (“Тарапуньки”) за оригінальністю може перевершити навіть Горішні Плавні і стати фішкою Полтави. Звісно якщо фахівці зрозуміють як дужки й лапки в назві вулиці вписати в реєстри. Та й жителям така форма написання створить труднощі.
Позитивним є відмова від дублювання назв вулиць і провулків, що значно спрощує ряд операцій, особливо автоматизованих. Натомість у Полтаві тепер буде два Студентських парка. До всім відомого скверу біля ПНПУ додався гай коло ПолтНТУ.
Та все ж нові назви все одно набагато краще старих. В Харкові та деяких інших містах її визнали ледь не еталонною.. Головним позитивом є те, що назви у значній мірі прив’язані до Полтави було повернуто ряд історичних назв, а в “іменних” вулицях пріоритет надавався полтавцям, при чому з різних галузей діяльності, завдяки чому список вийшов досить збалансованим. Збережено також ідею створення топонімічних ансамблів та прив’язки до місця проживання полтавських діячів. Тепер в Полтаві є вулиці які характеризують її унікальність, а не штамповані комуністичні чи “нейтральні”. Нажаль їх все ще меншість і через загравання і намагання догодити всім не вдалося закласти підвалини нової ідентичності міста.
Коментарі
Дописати коментар