Блог Олександра Ластовецького

 Семен був одним із багатьох соняшників, що зростали на полях Полтавщини. Але, чи то сонце на нього світило під якимось особливим кутом, чи занадто сильно окропили хімікатами, та виріс він не таким як всі інші.  Найперше, він мав ім’я. Він обрав його сам, на честь агроному котрий опікувався полем, коли всі його мешканці були ще маленькими соняшненятами. Пильно оберігав від шкідників та хвороб, підгодовував добривом слідкував за ростом кожного пагінця. Юний соняшник проникся щирою повагою до цієї людини. Крім того, він не хотів смиренно стояти як це робили інші. Його манив далекий незвіданий світ, про який іноді розповідала Стара Липа, що росла обабіч поля. Він кілька разів вчиняв спроби втекти, але з того нічого не вийшло. Суха земля міцно тримала дроти коріння. Тому він наважився на бунт. На той єдиний бунт який був йому доступний. Коли всі соняшники повертали свої голови до сонця, як це прийнято, він вперто дивився у протилежний бік, впершись поглядом у своїх сусідів. Семена...

 Дві смуги світла фар розрізали темряви нічної дороги. Срібляста Тойота самотньо котила порожнім шосе. ‒ А у нас точно все вийде? ‒ знервовано, вже вкотре повторював одне й те саме запитання різними словами молодий чоловік в дорогому костюмі. ‒ Ну а як це, може не вийти? - самовпевнено посміхався водій. Сивий, в старому потертому одязі він міг би бути батьком Молодого який їхав з сином копати картоплю на дачу. Але він був його босом. Чи краще сказати наставником. Сіра футболка і брудні джинси були дещо більшими за його розміри. Весь одяг, включно з білизною, були зняті з неопізнаного небіжчика у морзі. Тіло чоловіка років тридцяти знайшли тиждень тому в покинутому заводському приміщенні, і воно саме стало в пригоді. Молодий вдягати таке вбрання категорично відмовився, вдалось лише умовити його вдягнути хрестик знятий з того ж бідолахи. Тепер він раз по раз пересмикував його, накручував ланцюжок на палець, водив подушечками пальців по барельєфу розп’яття. Чи то набравшись тепла від ...

Тьмяні ліхтарі на пероні вихоплювали з темряви шматки стіни, щедро оздоблені графіті, пожовклими оголошеннями та сечею. Невільно вивчаючи написи я затягнувся востаннє і відправив недопалок в самотню бетонну урну. Вдосвіта ще була закрита приміська каса, і законослухняному громадянину не лишали вибору окрім як їхати зайцем. Така вона, система, а потім буд жалітися на низьку рентабельність. Перескочивши через колію я зайшов до свого потягу. У старенькому вагоні електрички променіло лише декілька ламп кольору зіпсованого лимону, що декілька днів пролежав у чаї, створюючи інтимний антураж. Втім, від інтиму не було жодної користі - вагон був абсолютно порожнім, і на найближчі пару годин міг повністю опинитись у моїй владі. Кайфуючи від цього несподіваного надбання вотчини я вирішив пройтись щойно придбаними землями і зайняти місце десь посередині вагону, щоб протяги від постійно прочинених дверей не турбували в дорозі. Пройшовши з десяток сидінь я з подивом зрозумів, що протилежний кінець а...

Українські релігійні діячі обурені надмірним продажем папаї в Україні і вимагають зупинити потурання традиційного українського садівництва. Пропонуємо вашій увазі текст відповідне звернення. «Наші можновладці постійно розповідають про важливість сільського господарства для країни. Але на ділі, нічого не роблять, коли до нас в країну ввозять папаю, тим самим знищуючи наші традиційні аграрні цінності. Папая несе зло та гріх в українські хати. Ця чужа нам культура в останні роки активно насаджується міжнародними лобістами, які прагнуть відвернути українців від наших традиційних фруктів: абрикос, яблук чи вишень. Ми визнаємо, існують люди які люблять папаю. Але хай їдять її у себе вдома тихо й не афішуючи. Натомість, вони намагаються демонструвати оточуючим, що їсти папаю це нормально та природно. В деяких західних країнах все теж починалось з невинних гасел про можливість скуштувати папаю. Але тепер там їдять папаю з дитинства, і її навіть включають у меню шкільних їдалень! В Ук...

Ефес завжди був маленьким непримітним містом на перефирії античного світу. Тут не хмерних плаців з монстрами, як на Криті. Сюди не потрапляли Геракл та Одісей. Не виходила з піни морської Афродіта та не бив трезубцем Посейдон. Навіть Прометей вкравши вогонь у богів не схотів удостоюти його своє увагою. Такі сумні думки пропливали в голові Герострати поки той крокув вуличками свого полісу. Він зупинився біля розлого платану під яким сидів чоловік з великим пузом та повільно цідив вино з амфори. ‒ Вітаю тебе славний Тіссафарне. Ти вже уславив своє ім’я та я пропоную зробити його ще більш легендарним. Знаєш є в центрі міста така будівля велика, храм якийсь, арт… арт...якось так. Там ще якісь шмаркачі постійно на колонах щось шкрябають. Чорт, як же його, арт.. арт… ‒ Ну я зрозумів, він по документам як храм Артмеди проходить. Знаю його, сам вчора туде в туалет заходив поки додому йшов. Давай по суті. ‒ Так, от, раз знаєш, то розумієш, яке хорошо в нього розташування, в самому цент...