Індостан характеризується високим ступенем консервативності у суспільному житті. У побуті населення субконтиненту ще й досі зберігається ряд норм в суспільному житті, які було закладено ще в найдавніші часи. Перші спроби кодифікації звичаєвого права припадають на IV ст. до н.е., під час утворення першої великої централізованої імперії – Маурійської. Виникнення централізованої держави призвело до певної уніфікації суспільних відносин. Однією з характерних ознак суспільних відносин є варнова диференціація суспільства яка виникла всередині І тис. до н. е. та зберігається на побутовому рівні ще й досі.
Основними джерелами для нашого дослідження послужили перші кодифіковані збірки законів на території Індії «Артхашастра» та «Закони Ману». Також використовувались спогади Мегасфену під час візиту до Індії в переказі Страбона та буддійські джерела котрі ввібрав у себе Палійський канон.
Традиційна картина варнового поділу виглядає наступним чином. Все індійське суспільство було поділене на дві групи: арії та не арії. Арії розподілялися згідно традиційною індійською чотирьохланковою моделлю. Вищий щабель ієрархії займали брахмани. Вони виконували роль духовенства, і мали ряд привілеїв. Другою, за значимістю, варною були кшатрії, тобто воїни. До кшатріїв належали, також і правителі, однак навіть цар не міг сперечатися з брахманом. Наступний прошарок суспільства - це вайшії. Основним їх заняттям була торгівля та землеробство. Найнижче положення було у шудр. Вони прислужували вихідцям з вищих варн. Шудр часто помилково вважають рабами, хоча серед них були і наймані робітники.
Не-арії перебували поза варновим поділом. Це варвари (млеччхі), лісові племена (атаві), чандали, раби та деякі інші нижчі групи. Хоча Артур Бешем стверджує, що подекуди шудрів також не вважали аріями [2, с. 135].
Слід зазначити, що у ранніх текстах, зокрема «Рігведі» термін «варна» не вживається стосовно соціальних груп. Він вживався у значенні «колір», «вид», «рід», «якість», і означав поділ суспільства на два великі табори аріїв та підпорядкованих їм даса. На думку більшості дослідників це відображало конфронтацію світлошкірих прийшлих аріїв та темношкірого місцевого населення. Згодом значення терміна «варна» стало значно ширшим, але поділ на аріїв та не-аріїв зберігся.
Кастовий поділ в маурійську епоху лише формувався. У буддійських творах їх також називали «джаті». Термін «джаті» також вживався для позначення поділу каст на дві основні групи вищі (брахмани та кшатрії) та нижчі (вайшії, шудри, чандали, кармакари, і т.д.), вони називалися «двіджаті» та «екаджаті» відповідно.
Етимологія терміну «джаті», що походить від слова «джан» - «народжуватися», дає можливість припустити, що мова йшла про сім'ю чи родову общину. Однак, виходячи з контексту, стає зрозуміло, що йдеться про більш ширшу соціальну групу. Скоріш за все, тут йдеться про ендогамне об'єднання екзогамних родів, що має спільну структуру. [3, с.132]. Те, що варна і джаті позначають різні поняття стає зрозумілим і з того, що в ряді джерел вживаються терміни «jatidharma» та «varnadharma». Очевидно, вони позначали дхарму для різних соціальних груп, які проте не були взаємовиключаючими.
Крім того термін «джаті» виступав для позначення соціальних груп, що утворювалися внаслідок шлюбів із змішанням варн. В «Законах Ману» можна знайти близько тридцяти термінів такого роду. Проте у шлоках Х.27 и Х.31 касти, що виникають в результаті змішаних шлюбів позначалися терміном «варна». Більшість коментатрів схиляється до думки, що термін «варна» тут вжито у переносному значенні, і його слід розуміти саме як «джаті». Точна межа між даними термінами встановилася лише в перших століттях нашої ери.
Фактична картина давньоіндійського суспільства була дещо, іншою ніж її описували дхармашастри, які показували ідеальну картину світу очима брахманів. Зокрема, положення у суспільстві не завжди відповідало варновій приналежності, а всередині варн також спостерігалося розшарування. Навіть в дхармшастрах зустрічаються вказівки на допустимість занять не притаманних варні [4, с.412-416]. Однак, у данних випадках говориться лише про виконання вищими варнами роботи нижчих.
Мегасфен у своїх спостереженнях стверджує, що індійське суспільство ділилося на сім прошарків: філософів, землеробів, пастухів та мисливців, ремісників і торговців, воїнів, наглядачів та царських радників [5, с. 704-708]. Усі вони знаходились в безпосередній залежності від царя, а між собою яскраво виражених ієрархічних відносин, притаманних кастово-варновій системі не мали. Ймовірно, це пов'язано з тим, що Мегасфен під час свого перебування в Індії проживав на царських землях, тому диференціація там проявлялася значно менше.
Брахмани, створюючи релігійні тексти, підкреслювали свою виключність. Зокрема стверджується, що все, що існує в світі є власністю брахманів [4, с.33], покарання за злочини для них були значно слабшими, було заборонено вбивати їх чи застосовувати щодо них тілесні покарання. Крім того вони не обкладалися податками.
В інших джерелах знаходимо дані які ставлять під сумнів настільки привілейоване становище брахманів. Так, в окремих випадках брахмани могли піддаватися страті та тілесним покаранням, наприклад, за злочини проти держави [1, с.250-253]. Це чітко вказує на те, що кшатрії вже не хотіли миритися з втручанням духовенства у державні справи. Майно їх також не завжди було недоторканим. Його могли конфіскувати за злочини. А якщо брахман займався не традиційними для своєї варни заняттями, він мав сплачувати податки. Список занять, якими могли займатися брахмани ставав все ширшим. У джатаках згадується про брахманів які займалися землеробством, полюванням, скотарством, були пастухами, теслями чи навіть слугами. З медичних трактатів стає відомо, що брахмани могли займатися медициною.
Однак, не зважаючи на всю неоднозначність положення брахманів, не підлягає сумніву, що вони користувалися особливою повагою. Вони зберігали та тлумачили давні релігійні тексти та традиції, вони були виконавцями магічних обрядів і культів. Уважалося, що вони вміли спілкуватися з богами. Цар був зобов’язаний надавати брахманам землі з державного фонду звільнені від сплати податків. За свідченнями Мегасфена брахмани щороку збиралися у царському палаці та вносили свої пропозиції щодо подальшого розвитку країни [5, с.704].
Головними і очевидно єдиними конкурентами брахманів за верховенство у державі виступали кшатрії. Якщо в індуїстських текстах провідне місце відводиться брахманам, то в буддійських та джайністських текстах на вершині суспільства знаходилися кшатрії. Буддисти аргументували положення кшатріїв тим, що Будда походив із цієї варни, а отже, вона була найвищою.
Кшатрії займали вищі військові та чиновницькі посади. Відповідно вони отримували більшу частину військової здобичі, податків та земель, і відповідно були одними з найбагатших. Мегасфен стверджує, що воїни у той час коли не воювали то проводили час у гуляннях, при цьому знаходилися на повному забезпеченні царя [5, с. 708]. Таким чином, кшатрії займали провідне місце в політичному, військовому та економічному житті залишаючи брахманам верховенство лише в релігійній сфері. З огляду на це, твердження про фактичне верховенство брахманів викликає сумніви.
Настільки високе становище кшатріїв стало можливим через диференціацію всередині варни. Багато кшатрійських родів не витримали високої конкуренції і перейшли у нижчі варни займаючись торгівлею чи землеробством. Інші роди потрапили у залежність від більш заможних кшатрійських чи брахманських родів, і не могли претендувати на всю повноту привілеїв. У той же час до влади допускаються представники інших варн. Навіть в «Законах Ману» допускається можливість не кшатрійського походження царя [4, с. 148].
Однак, незважаючи ні на що, брахмани і кшатрії не були ворогами, вони розуміли необхідність співпраці для того щоб зберегти поточний стан в суспільстві. Про це неодноразово згадується в джерелах. Очевидно, втручання нижчих варн в державні справи, якщо й мали місце, то були поодинокими і наштовхувалися на протидії.
Основними платниками податків були вайшії. Вони були практично усунуті від владних повноважень, а отже не мали жодних привілеїв. В той же час у їх середовищі було значно менше залежних осіб ніж серед шудр. Однак, ріст міст та поява товарно-грошових значно посилив економічні позиції цієї варни. Серед вайшіїв виділяється верхівка, що складалася з найуспішніших лихварів, купців та ремісників. Частина купців стала офіційними торговими представниками царя, деякі ремісники також працювали на нього, і знаходилися у кращому становищі. Водночас інша частина вайшіїв розорюється, і в своєму статусі наближається до шудр.
Якщо в епоху Маур’їв вайшії складали значну частину вільних общинників, то вже на межі Давнього часу та Середньовіччя вайшіями вважали лише лихварів та купців, а ті з них хто працював на землі перейшли до варни шудр.
Шудри ж дещо, підвищили свій статус. Хоча вони мали служити двічінародженим (в першу чергу брахманам), проте це був не обов’язок, а спосіб народитися в наступному житті представником іншої варни [4, с.395]. Але це був лише один з варіантів життя шудри. Відомо багато випадків коли шудри займалися торгівлею чи ремеслом. Це призводило до економічного унезалежнення шудр, брахмани намагалися не допускати цього забороняючи шудрам накопичувати багатства [4, с.421].
Крім того шудри обмежувалися у виборі місця проживання, покарання за скоєні злочини для шудр були тяжчі, а за скоєні проти шудр легші. Вбивство шудри у релігійному значенні прирівнювалося до вбивства кішки, собаки, крокодила чи жаби [4, с.448].
Таким чином, арійське населення Індії в епоху Маур’їв вже було поділене на 4 варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Створення централізованої держави, поширення не ведичних релігійних вчень та розвиток товарно-грошових відносин призвели до змін. Зокрема, розпочався процес диференціації всередині варн який став однією з передумов появи каст. Крім того значно посили свої позиції кшатрії які стали преьедувати та верховенство у суспільстві.
Список використаної літератури
1. Артхашастра или наука политики / В. И. Калянов. – М.-Л.: Издательство Академии наук СССР, 1959. – 793 с.
2. Бэшем А. Цивилизация Древней Индии / Артур Бэшем пер. с фр. Е. Гавриловой под ред. Н. Шевченко. – Екатеринбург: У-Фактория, 2007. – 496 с.
3. Вигасин А. А. Самозванцев А. М. Артхашастра. Проблемы социальной структуры и права / А. А. Вигасин А. М. Самозванцев. – М.: Наука, 1984. – 256 с.
4. Законы Ману / [перевод С. Д. Эльмановича проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным предисловие А. Шапошников]. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. – 496 с.
5. Страбон. География / Пер., ст. и комм. Г. А. Стратановского. Под общ. ред. С. Л. Утченко. - М.: Наука, 1964 - 943 с.
Основними джерелами для нашого дослідження послужили перші кодифіковані збірки законів на території Індії «Артхашастра» та «Закони Ману». Також використовувались спогади Мегасфену під час візиту до Індії в переказі Страбона та буддійські джерела котрі ввібрав у себе Палійський канон.
Традиційна картина варнового поділу виглядає наступним чином. Все індійське суспільство було поділене на дві групи: арії та не арії. Арії розподілялися згідно традиційною індійською чотирьохланковою моделлю. Вищий щабель ієрархії займали брахмани. Вони виконували роль духовенства, і мали ряд привілеїв. Другою, за значимістю, варною були кшатрії, тобто воїни. До кшатріїв належали, також і правителі, однак навіть цар не міг сперечатися з брахманом. Наступний прошарок суспільства - це вайшії. Основним їх заняттям була торгівля та землеробство. Найнижче положення було у шудр. Вони прислужували вихідцям з вищих варн. Шудр часто помилково вважають рабами, хоча серед них були і наймані робітники.
Не-арії перебували поза варновим поділом. Це варвари (млеччхі), лісові племена (атаві), чандали, раби та деякі інші нижчі групи. Хоча Артур Бешем стверджує, що подекуди шудрів також не вважали аріями [2, с. 135].
Слід зазначити, що у ранніх текстах, зокрема «Рігведі» термін «варна» не вживається стосовно соціальних груп. Він вживався у значенні «колір», «вид», «рід», «якість», і означав поділ суспільства на два великі табори аріїв та підпорядкованих їм даса. На думку більшості дослідників це відображало конфронтацію світлошкірих прийшлих аріїв та темношкірого місцевого населення. Згодом значення терміна «варна» стало значно ширшим, але поділ на аріїв та не-аріїв зберігся.
Кастовий поділ в маурійську епоху лише формувався. У буддійських творах їх також називали «джаті». Термін «джаті» також вживався для позначення поділу каст на дві основні групи вищі (брахмани та кшатрії) та нижчі (вайшії, шудри, чандали, кармакари, і т.д.), вони називалися «двіджаті» та «екаджаті» відповідно.
Етимологія терміну «джаті», що походить від слова «джан» - «народжуватися», дає можливість припустити, що мова йшла про сім'ю чи родову общину. Однак, виходячи з контексту, стає зрозуміло, що йдеться про більш ширшу соціальну групу. Скоріш за все, тут йдеться про ендогамне об'єднання екзогамних родів, що має спільну структуру. [3, с.132]. Те, що варна і джаті позначають різні поняття стає зрозумілим і з того, що в ряді джерел вживаються терміни «jatidharma» та «varnadharma». Очевидно, вони позначали дхарму для різних соціальних груп, які проте не були взаємовиключаючими.
Крім того термін «джаті» виступав для позначення соціальних груп, що утворювалися внаслідок шлюбів із змішанням варн. В «Законах Ману» можна знайти близько тридцяти термінів такого роду. Проте у шлоках Х.27 и Х.31 касти, що виникають в результаті змішаних шлюбів позначалися терміном «варна». Більшість коментатрів схиляється до думки, що термін «варна» тут вжито у переносному значенні, і його слід розуміти саме як «джаті». Точна межа між даними термінами встановилася лише в перших століттях нашої ери.
Фактична картина давньоіндійського суспільства була дещо, іншою ніж її описували дхармашастри, які показували ідеальну картину світу очима брахманів. Зокрема, положення у суспільстві не завжди відповідало варновій приналежності, а всередині варн також спостерігалося розшарування. Навіть в дхармшастрах зустрічаються вказівки на допустимість занять не притаманних варні [4, с.412-416]. Однак, у данних випадках говориться лише про виконання вищими варнами роботи нижчих.
Мегасфен у своїх спостереженнях стверджує, що індійське суспільство ділилося на сім прошарків: філософів, землеробів, пастухів та мисливців, ремісників і торговців, воїнів, наглядачів та царських радників [5, с. 704-708]. Усі вони знаходились в безпосередній залежності від царя, а між собою яскраво виражених ієрархічних відносин, притаманних кастово-варновій системі не мали. Ймовірно, це пов'язано з тим, що Мегасфен під час свого перебування в Індії проживав на царських землях, тому диференціація там проявлялася значно менше.
Брахмани, створюючи релігійні тексти, підкреслювали свою виключність. Зокрема стверджується, що все, що існує в світі є власністю брахманів [4, с.33], покарання за злочини для них були значно слабшими, було заборонено вбивати їх чи застосовувати щодо них тілесні покарання. Крім того вони не обкладалися податками.
В інших джерелах знаходимо дані які ставлять під сумнів настільки привілейоване становище брахманів. Так, в окремих випадках брахмани могли піддаватися страті та тілесним покаранням, наприклад, за злочини проти держави [1, с.250-253]. Це чітко вказує на те, що кшатрії вже не хотіли миритися з втручанням духовенства у державні справи. Майно їх також не завжди було недоторканим. Його могли конфіскувати за злочини. А якщо брахман займався не традиційними для своєї варни заняттями, він мав сплачувати податки. Список занять, якими могли займатися брахмани ставав все ширшим. У джатаках згадується про брахманів які займалися землеробством, полюванням, скотарством, були пастухами, теслями чи навіть слугами. З медичних трактатів стає відомо, що брахмани могли займатися медициною.
Однак, не зважаючи на всю неоднозначність положення брахманів, не підлягає сумніву, що вони користувалися особливою повагою. Вони зберігали та тлумачили давні релігійні тексти та традиції, вони були виконавцями магічних обрядів і культів. Уважалося, що вони вміли спілкуватися з богами. Цар був зобов’язаний надавати брахманам землі з державного фонду звільнені від сплати податків. За свідченнями Мегасфена брахмани щороку збиралися у царському палаці та вносили свої пропозиції щодо подальшого розвитку країни [5, с.704].
Головними і очевидно єдиними конкурентами брахманів за верховенство у державі виступали кшатрії. Якщо в індуїстських текстах провідне місце відводиться брахманам, то в буддійських та джайністських текстах на вершині суспільства знаходилися кшатрії. Буддисти аргументували положення кшатріїв тим, що Будда походив із цієї варни, а отже, вона була найвищою.
Кшатрії займали вищі військові та чиновницькі посади. Відповідно вони отримували більшу частину військової здобичі, податків та земель, і відповідно були одними з найбагатших. Мегасфен стверджує, що воїни у той час коли не воювали то проводили час у гуляннях, при цьому знаходилися на повному забезпеченні царя [5, с. 708]. Таким чином, кшатрії займали провідне місце в політичному, військовому та економічному житті залишаючи брахманам верховенство лише в релігійній сфері. З огляду на це, твердження про фактичне верховенство брахманів викликає сумніви.
Настільки високе становище кшатріїв стало можливим через диференціацію всередині варни. Багато кшатрійських родів не витримали високої конкуренції і перейшли у нижчі варни займаючись торгівлею чи землеробством. Інші роди потрапили у залежність від більш заможних кшатрійських чи брахманських родів, і не могли претендувати на всю повноту привілеїв. У той же час до влади допускаються представники інших варн. Навіть в «Законах Ману» допускається можливість не кшатрійського походження царя [4, с. 148].
Однак, незважаючи ні на що, брахмани і кшатрії не були ворогами, вони розуміли необхідність співпраці для того щоб зберегти поточний стан в суспільстві. Про це неодноразово згадується в джерелах. Очевидно, втручання нижчих варн в державні справи, якщо й мали місце, то були поодинокими і наштовхувалися на протидії.
Основними платниками податків були вайшії. Вони були практично усунуті від владних повноважень, а отже не мали жодних привілеїв. В той же час у їх середовищі було значно менше залежних осіб ніж серед шудр. Однак, ріст міст та поява товарно-грошових значно посилив економічні позиції цієї варни. Серед вайшіїв виділяється верхівка, що складалася з найуспішніших лихварів, купців та ремісників. Частина купців стала офіційними торговими представниками царя, деякі ремісники також працювали на нього, і знаходилися у кращому становищі. Водночас інша частина вайшіїв розорюється, і в своєму статусі наближається до шудр.
Якщо в епоху Маур’їв вайшії складали значну частину вільних общинників, то вже на межі Давнього часу та Середньовіччя вайшіями вважали лише лихварів та купців, а ті з них хто працював на землі перейшли до варни шудр.
Шудри ж дещо, підвищили свій статус. Хоча вони мали служити двічінародженим (в першу чергу брахманам), проте це був не обов’язок, а спосіб народитися в наступному житті представником іншої варни [4, с.395]. Але це був лише один з варіантів життя шудри. Відомо багато випадків коли шудри займалися торгівлею чи ремеслом. Це призводило до економічного унезалежнення шудр, брахмани намагалися не допускати цього забороняючи шудрам накопичувати багатства [4, с.421].
Крім того шудри обмежувалися у виборі місця проживання, покарання за скоєні злочини для шудр були тяжчі, а за скоєні проти шудр легші. Вбивство шудри у релігійному значенні прирівнювалося до вбивства кішки, собаки, крокодила чи жаби [4, с.448].
Таким чином, арійське населення Індії в епоху Маур’їв вже було поділене на 4 варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Створення централізованої держави, поширення не ведичних релігійних вчень та розвиток товарно-грошових відносин призвели до змін. Зокрема, розпочався процес диференціації всередині варн який став однією з передумов появи каст. Крім того значно посили свої позиції кшатрії які стали преьедувати та верховенство у суспільстві.
Список використаної літератури
1. Артхашастра или наука политики / В. И. Калянов. – М.-Л.: Издательство Академии наук СССР, 1959. – 793 с.
2. Бэшем А. Цивилизация Древней Индии / Артур Бэшем пер. с фр. Е. Гавриловой под ред. Н. Шевченко. – Екатеринбург: У-Фактория, 2007. – 496 с.
3. Вигасин А. А. Самозванцев А. М. Артхашастра. Проблемы социальной структуры и права / А. А. Вигасин А. М. Самозванцев. – М.: Наука, 1984. – 256 с.
4. Законы Ману / [перевод С. Д. Эльмановича проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным предисловие А. Шапошников]. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. – 496 с.
5. Страбон. География / Пер., ст. и комм. Г. А. Стратановского. Под общ. ред. С. Л. Утченко. - М.: Наука, 1964 - 943 с.
Коментарі
Дописати коментар