Перейти до основного вмісту

Академія сучасного політика - інфоцигани по-українськи


Інфоцигани – люди, що займаються проведенням навчань і тренінгів, які не несуть жодної корисної інформації і самі не маючи жодних компетенцій крім вміння віртуозно замилювати очі. Годуються, переважно, в середовищах «бізнес-тренерів», «мотиваційних спікерів» чи «тренерів особистого зростання», але освоюють і нові ніші. Наприклад, фантомний проект Академія сучасного політика освоює громадсько-політичну сферу. І я теж потрапив в їх тенета.

Як з ними боротись? Зважаючи, що перед навчанням не укладається жодний договір, навіть електронна оферта, вони ніяк не фіксують свою діяльність на офіційному рівні - проблематично. Лише розголосом, та реальними відгуками. Оскільки на їх фб-сторінці відгуки відключені (ха, як неочікувано), залишаю його тут і розпишу свої враження від участі в програмі.

Я записався на курс «Керівник проекту з розкрутки політика, партії, ГО, експерта». Як не дивно, та люди, що вчать організовувати проєкти  не можуть організувати власну роботу. Курс мав тривати з середини серпня до середини жовтня, та через проблемну організацію затягнувся майже на місяць.

Оплата за навчання я здійснив приблизно за 3 тижні до початку навчання і отримав обіцянку, що вже завтра отримаю на пошту всі необхідні матеріали. Завтра я нічого н отримав, як і післязавтра. Через тиждень мовчання в мене почали з’являтись перші сумніви і я написав лист з нагадуванням про себе. У відповідь отримав запевнення, що про мене не забули і, попри відсутність офіційного договору про надання послуг, навчання відбудеться. Потім я ще пару разів просив вислати матеріали в отримував запевнення, що вже завтра вони будуть в мене на пошті. 

Зрештою матеріали я отримав за день до початку навчання. Щоправда, через кілька годин мені передзвонили і сказали, що в листі помилка і навчання почнеться через 3 дні. Самі матеріали складались з посилання на кілька ютуб-відео з якими треба було ознайомитись, посилання на закриту групу в фб а яку треба було вступити і пояснення, що лекції будуть проходити в скайпі. Після першої лекції ми також отримали досить об’ємну методичку в якій була інформація з усіх курсів Школи.

Попри те, що на сайті вказана значна кількість експертів які є викладачами школи, нам викладала лише засновниця Академії сучасного політика Марія Колесник. Навчання складалось з обговорення в вільній формі того як писати і організовувати проекти. Лекції-воркшопи відбувались раз на тиждень і тривали приблизно дві години. Типовим було перенесення вже запланованої лекції на інший день та час, без врахування думки слухачів. 

Роль Марії Колесник була зведена до модерації та розповідей про очевидні факти. На кшталт того, що фінансування можна отримувати у міжнародних фондів або у комерційних організацій чи політиків, і в цих випадках у кожного з донорів буде своя мотивація яку треба враховувати при підготовці проекти. Або з відвертих ляпів, як то рекомендація використовувати хештеги для розкрутки заходу в фейсбуці. Хоча кожен хто хоч трохи стикався з СММ знає, що хештеги в цій соцмережі не працюють нормально. І таких очевидних помилок було досить багато. Це при тому, що я не є експертом з теми і низку помилок, напевно, не помітив.

В процесі вони не забувала рекламувати інші курси Академії сучасного політика. Мовляв, там не таке лайно, а корисна інформація. Наприклад, активно просувала курс із створення чат-ботів, видаючи це за якусь інновацію, хоча вони вже є ледь не в кожної піцерії. Як один з варіантів, вона запропонувала, що можна домовитись з якоюсь комерційною установою про фінансування на умовах, що в проєкті буде задіяно чат-бот, який після завершення проєкти ми віддамо цій компанії, і вона отримає базу клієнтів для розсилки реклами. На моє запитання, як бути з законом про захист персональних даних, вона відповіла, що нічого страшного. Після цього я зрозумів, що мої дані залишені перед навчанням теж будуть роздаватись всім підряд. Так і вийшло, після закінчення навчання мені стали надходити пропозиції щодо дієтолога чи квітів.



Практична частина в навчанні відсутня абсолютно. Завдання зводяться до написання абстрактного проєкту на довільну тему. При цьому писати його треба було в коментарях до допису в фесбуці(!) І таке завдання повторювалось після кожного заняття, змінювалась лише тема. В ході лекцій ніяких практичних кейсів теж не аналізувалось.

«Клубні можливості», щедро описані на сайті, теж виявились фікцією. Я отримав пояснення, що це можливості не для всіх, а лише для найкращих випускників. 

Отже, за свої гроші ви отримаєте можливість протягом пари місяців спілкуватись з однодумцями у скайпі, методичку, старі відео та інформаційний коктейль в якому змішана вода, очевидні факти та явно хибна інформація. До речі, про гроші. Якщо все ж надумаєте проходити, то торгуйтесь щодо ціни. Подаючи заявку через чат-бота я відволікся і покинув її на півдорозі, але через певниц час мені подзвонили і запропонували пройти курс за 1400 грн, замість 2800. 


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Варновий поділ в імперії Маур’їв

Індостан характеризується високим ступенем консервативності у суспільному житті. У побуті населення субконтиненту ще й досі зберігається ряд норм в суспільному житті, які було закладено ще в найдавніші часи.  Перші спроби кодифікації звичаєвого права припадають на IV ст. до н.е., під час утворення першої великої централізованої імперії – Маурійської. Виникнення централізованої держави призвело до певної уніфікації суспільних відносин. Однією з характерних ознак суспільних відносин є варнова диференціація суспільства яка виникла всередині І тис. до н. е. та зберігається на побутовому рівні ще й досі. Основними джерелами для нашого дослідження послужили перші кодифіковані збірки законів на території Індії «Артхашастра» та «Закони Ману». Також використовувались спогади Мегасфену під час візиту до Індії в переказі Страбона та буддійські джерела котрі ввібрав у себе Палійський канон. Традиційна картина варнового поділу виглядає наступним чином. Все індійське суспільство було поділене на

5 мавп у клітці і гроно бананів - експеримент який ніколи не проводився

  В клітку саджають п'ять мавп. Ставлять драбину, на вершину якої кладуть банан. Мавпи починають наввипередки лізти на драбину, щоб дістати банан. У цей момент їх поливають холодною водою. Тільки вони лізуть на драбину, їх поливають водою. Так роблять багато разів, аж поки у них не з'являється стійка асоціація: «драбина – холодна вода». Одну мавпу забирають з клітки, і замість неї підсаджують нову мавпу. Та нічого не знає і відразу ж лізе по драбині, щоб дістати банан. Але чотири інші мавпи, які знають про послідовність «драбина – вода», відразу ж починають її зупиняти. Вона знову на драбину, ті її знову зупиняють. Забирають ще одну мавпу яка знає, що «драбина = холодна вода». Замість неї запускають нову мавпу. Та на драбину - її всі зупиняють, причому нова мавпа, яка не знає про холодну воду, теж приєднується. Так зрештою висаджують всіх мавп, яких поливали водою, і підсаджують нових. Нарешті в клітці чотири мавпи, яких ніколи за спробу залізти на драбину водою не поливали. Ал

Жовто-блакитний чи синьо-жовтий? Яким має бути прапор України.

Неможливо уявити державу без національних символів, одним з яких є прапор. Україна, от вже 21 рік має своїм прапором «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів». Однак, доволі часто доводиться чути про те, що цей прапор не має підстав до свого існування і не є символом України. Доходить до смішного, коли на центральних телеканалах в перерві між черговим російським серіалом та голлівудським блокбастером який-небудь ізотерик починає розповідати буцім-то всі біди України саме в тому, що кольори прапори розміщені неправильно, і «вода заливає вогонь».Та давайте спробуємо проаналізувати наш прапор з більш наукових позицій та поглянемо на його історію. Жовтий та синій кольори були одними з найбільш вживаних ще за часів Київської Русі. За однією з версій слово «хохол» походить від монгольських «хох» - небесний, блакитний та «улу» - жовтий. Це дозволило припустити що саме ці барви були символами племінних об’єднань східних слов’ян. Пізніше такі кольори часто з

Соняшник Семен

 Семен був одним із багатьох соняшників, що зростали на полях Полтавщини. Але, чи то сонце на нього світило під якимось особливим кутом, чи занадто сильно окропили хімікатами, та виріс він не таким як всі інші.  Найперше, він мав ім’я. Він обрав його сам, на честь агроному котрий опікувався полем, коли всі його мешканці були ще маленькими соняшненятами. Пильно оберігав від шкідників та хвороб, підгодовував добривом слідкував за ростом кожного пагінця. Юний соняшник проникся щирою повагою до цієї людини. Крім того, він не хотів смиренно стояти як це робили інші. Його манив далекий незвіданий світ, про який іноді розповідала Стара Липа, що росла обабіч поля. Він кілька разів вчиняв спроби втекти, але з того нічого не вийшло. Суха земля міцно тримала дроти коріння. Тому він наважився на бунт. На той єдиний бунт який був йому доступний. Коли всі соняшники повертали свої голови до сонця, як це прийнято, він вперто дивився у протилежний бік, впершись поглядом у своїх сусідів. Семена вражало,