Семен був одним із багатьох соняшників, що зростали на полях Полтавщини. Але, чи то сонце на нього світило під якимось особливим кутом, чи занадто сильно окропили хімікатами, та виріс він не таким як всі інші.
Найперше, він мав ім’я. Він обрав його сам, на честь агроному котрий опікувався полем, коли всі його мешканці були ще маленькими соняшненятами. Пильно оберігав від шкідників та хвороб, підгодовував добривом слідкував за ростом кожного пагінця. Юний соняшник проникся щирою повагою до цієї людини.
Крім того, він не хотів смиренно стояти як це робили інші. Його манив далекий незвіданий світ, про який іноді розповідала Стара Липа, що росла обабіч поля. Він кілька разів вчиняв спроби втекти, але з того нічого не вийшло. Суха земля міцно тримала дроти коріння.
Тому він наважився на бунт. На той єдиний бунт який був йому доступний. Коли всі соняшники повертали свої голови до сонця, як це прийнято, він вперто дивився у протилежний бік, впершись поглядом у своїх сусідів. Семена вражало, наскільки вони однотипні, схожі одне на одного своєї пасивністю та байдужістю. І це лише утверджувало в ньому думку, що він все робить правильно. Семен їх щиро зневажав, тому рідко з ними спілкувався.
‒ Скажи, навіщо ти так робиш, ти що нас не поважаєш? ‒ бувало питав у нього сусід.
‒ А ви навіщо так робите? ‒ тихо відповідав Семен. ‒ Просто тому що так заведено, тому що наші предки роками спостерігали за сонцем? Ви ж не здатні на власний вибір. Ваша доля це бути вилусканими районською гопотою, чи перемолотись на нерафіновану олію. А я не такий як ви. Моє насіння піде на виготовлення екологічно чистого пального для нових двигунів. Я зможу змінити цей світ на краще.
Про дивака знало все поле. Вітер теліпав жовті листочки соняхів і вони перемовлялись розносячи новину та обговорюючи її. Однозначного ставлення до цього не було. На півночі поля були переконані, що ніякого олії та насіння не існує, а Семен просто конспіролог, якому задурили макітру західні корпорації. На півдні ж погоджувалися, що такий ризик існує, але з цим нічого не вдієш. Та всі вони сходились на думці, що скоро він це переросте.
В одну серпневу ніч, коли соняхи майже дозріли, до поля під’їхала іржава «копійка». З неї вилізло три чоловіки, дістали мішки і почали зрізати голови соняшникам. Холоднокровно й швидко вони йшли рядами, проводячи лезом кухонного ножа по тендітних стеблах.
Семен закляк від жаху. Так, його брати були недалекими та наївними рослинами, але він все одно їх любив. А страшний чоловік з ножем наближався все ближче. Семен бачив як у місячному сяйві неприродно білими дірами сяяли стебла, що ще вдень пашіли квітами. Семен кричить з останніх сил, намагається вхопити того за руку своїми немічними листочками, та все марно. Лезо з легкістю перерізало тонку шию.
Він вже не бачив як його голова впала у розкритий мішок. Як потім, ці мішки відвезли в село і закинули в сарай, щоб було чим взимку годувати курей. А кілька зернин, що лишились лежати в землі так і не змогли прорости наступного року.
Коментарі
Дописати коментар