Записки українського самашедшого - маніфест типового українця

Перша прозова книга Ліни Костенко, за своєю стилістикою та меседжами, по праву може називатись класикою українською літератури. Тут є все що притаманне українській класиці: журба, безсилля і жодного промінчика світла чи надії на краще.

Головний герой роману – еталонний невдаха. 35-річний програміст з Києва, учасник Революції на граніті, досить розумний та з родини українських інтелігентів. Здавалося саме такі на своїх плечах мали б підіймати молоду країну. Але він обрав іншу справу – нити з приводу важкості біття.

Він не здатен знайти нормальну роботу і заробити грошей для своєї родини, і не здатен поїхати за кордон на заробітки. Він не зумів виховати свого сина і тепер звинувачує в цьому телебачення і комп’ютерні ігри. Він незадоволений ситуацією в країні, але нічого не робить для того щоб її змінити. Він не здатен навіть вчинити самогубство. Коли журби у своєму власному житті йому стає замало він старанно вишукує погані новини з усього світу, проводить між ними паралелі і ниє вже з цього приводу.

Треба визнати – Ліна Костенко абсолютно точно передала архетип українця кінця ХХ – початку ХХІ століття. Озирніться навколо і Ви побачите таких самашедших на кожному кроці. Вони вважають, що через когось не можуть досягти успіху в житті, хочуть змін ,але не хочуть змінюватись і чомусь вважають себе уособленням українця. Взимку холодно, влітку спекотно, держава не така, люди дурні, культура примітивна, суспільство деградує. При цьому навколо присутні цілком нормальні і успішні люди, яким не заважають будувати своє життя ні політики, ні телебачення ні суспільство.

Коли Вас спіткає депресія – читайте цю книгу, щоб побачити наскільки жалюгідно Ви виглядаєте і отримати мотивацію. Женіть геть свого внутрішнього самашедшого.