Написано в рамках конкурсу есеїв від Київо-Могилянської бізнес-школи
У 1254 році монголо-татарами під орудою хана Батия було захоплено та спалено Київ. Після
цього, протягом майже 700 років українські землі були розділені між кількома державами та не
мали незалежності, що склало значний вплив на його ментальність та світогляд. Попри це етнос
зумів зберегти свою самосвідомість та сформувати політичну націю.
«Східна деспотія»
Більша частину українських земель до другої половини XVII ст.. опинилась у складі
Московського царства. Цьому сприяло багато факторів – позиціонування Москвою себе, як
спадкоємця руських князівств, спільна православна віра, алфавіт та зрештою спільне
перебування під монгольською навалою (хоч українські землі звільнились від неї приблизно на
століття раніше). Фактично, у ХІІ-ХІІІ ст.. Східна Європа пережила ще один маленький
відголосок Великого переселення народів. Це призвело до певної цивілізаційної консервації
регіону.
В той час, як в Західній Європі вирували буржуазні революції та з’являлись перші паростки
промислового перевороту – в Російській імперії починалось закріпачення селян та феодалізм
вступав у стадію свого розквіту. Проте, це не могло тривати довго. Розрив між передовими
країнами та Росією стрімко зростав, свідченням чому стала поразка у Кримській війні.
Олександр ІІ, усвідомлюючи це почав проведення ліберальних реформ. Однією з ключових —
стала відміна кріпосного права. Селяни позбавлялись особистої залежності від поміщиків,
проте залишались в тимчасовій залежності до тих пір поки не викуплять свій земельний наділ.
Сума розраховувалась залежно від території. На українських землях, що мали високу
врожайність селяни досить видко могли відпрацювати еквівалент суми і ставали господарями
власного наділу. Враховуючи велику кількість родючих земель, майже всі селянські родини
отримали власні наділи, робота на яких могла цілком забезпечити все необхідне для існування.
Таким чином формуються індивідуалізм українців, що знайшов відображення у приказці ”Моя
хата скраю, нічого не знаю”. На противагу цьому, в більшій частині імперії земля була значно
нижчої якості, та її обробка вимагала консолідованої роботи всієї общини. Тома цих землях
зберігається значний вплив колективної свідомості та домінуюча роль сільської общини у житті
селян.
Розвиток селянських господарств має свої відмінності й порівняно з Європою. Українські
селяни мали вдосталь орних земель та пасовищ. Таким чином, практично було відсутнім явище
обезземелення селян, що є одним з рушіїв урбанізації та капіталістичної економічної моделі.
Оскільки сільське господарство забезпечувало всі основні потреби, то у селян не було
необхідності мігрувати в міста та ставати найманими працівниками.
Внаслідок цього промислові підприємства починають виникати на вільних від сільського
господарства землях із значними запасами корисних копалин. Передусім це Донецький та
Криворізький залізорудні басейни. Відтак в цих регіонах концентрується пролетарське
настелення країни, і на початку ХХ ст. вони стають основною базою для просування
більшовицької платформи. Марксистські ідеї про гноблення пролетаріату капіталістами і
необхідність соціалістичної революції лягали на родючий ґрунт щойно сформованих і тому
недосконалих буржуазних відносин.
Свого апогею це досягло під час революції 1917-1921 років, коли протиріччя в поглядах селян
та пролетаріату стали особливо помітними. Хоча в новоствореній українській державі також
домінували соціалістичні ідеї, проте вони були значно менш радикальними ніж у більшовиків. У
грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з’їзді рад більшовики, які щойно захопили
владу в Росії, хотіли поширити свою програму і на територію України, яка на той час вже
проголосила автономію під проводом Центральної Ради. Позаяк селяни та українізовані
військові мали більшість серед населення та відповідно представництво на з’їзді —
більшовицька програма не була затверджена. Після цього більшовицькі делегати покинули з’їзд,
оголосивши його нелегітимним та скликали власний у Харкові, куди ввійшли представники
пролетаріату південно-східної України та поодинокі представники селянства і військових.
Результатом стало проголошення, так званої Донецько-Криворізької республіки, яку Петроград
визнав легітимним представником українського народу та оголосив війну УНР. Згодом уряд
ДКР перейменував своє утворення на Українську Народну Республіку Рад (УНРР). Співзвуччя з
назвою Київського уряду мало б забезпечити підтримку населення. І варто визнати, що свою
мету маріонеткова республіка виконала цілком. Маючи підтримку Червоної армії УНР була
знищена, і УНРР стала єдиними законним представником нації на міжнародній арені. У 1922
році ця республіка стала одним із засновників СРСР та припинила своє існування. Але ще до
середини 30-х років Харків залишався столицею УРСР, оскільки в Росії побоювалися
поновлення національно-визвольної боротьби в Києві. Українське селянство, що звикло до
індивідуального ведення господарство негативно сприймало повернення до архаїчних
общинних методів обробки землі та колективної власності на засоби виробництва. По всій
території УРСР спалахували повстання та велась партизанська війна. Лише коли було остаточно
придушено всі групи повстанців столиця повернули.
Через 97 років, коли Україна, затвердила свій європейський шлях розвитку російська влада
спробувала знову вдатись до цього прийому створивши “парад суверенітетів” із створенням
псевдодержавних утворень: Донецька Народна Республіка, Луганська Народна Республіка,
Новоросія і т.і. Але цього раз цей метод не спрацював.
Щаслива бабця Австрія
На противагу самодержавству в Російській імперії, західноукраїнські землі (Галичина,Буковина,
Закарпаття та частково Волинь) розвивались у більш демократичних умовах. Річ Посполита
мала один із найбільш розвинених парламентаризмів на свій час. Шляхта мала значний вплив на
короля, фактично саме цю модель пізніше, Пилип Орлик поклав в основу своїх «Пактів та
вольностей війська Запорозького», які вважаються першим українським конституційним актом.
Хоча система була недосконалою, наприклад право «Ліберум вето» дозволяло заблокувати
рішення навіть якщо хоча б один представник сейму був проти. Зрештою слабка королівська
влада стала однією із причин поділу Польщі.. Волинь опинилась у складі Російської імперії,
решта українських земель – Австрійської.
Імперія Габсбургів, попри свою консервативність все одно була більше залучена до
європейських цивілізаційних процесів. В Україні навіть побутує міф, про австрійське
панування, як золоті часи, що виражається у ностальгії за «бабцею Австрією». Країна мала
значно більш розвинуті демократичні інститути, дієву судову систему, національно-культурне
відродження не піддавалось значним переслідуванням, будівництво залізниць та урбанізація
походили інтенсивніше ніж в Росії.
Важливою віхою стала Весна народів та демократичні перетворення, що вона спровокувала..
Селянська реформа 1848 року так само передбачала звільнення селян та викуп ними земель.
Однак через брак земель селяни отримали малі наділи та вимушені були й надалі працювати на
панів, але вже на умовах найманих працівників, що стимулювало розвиток буржуазних
відносин. В цей же час виникає й Головна Руська Рада – перша українська протопарламентська
організація, що дає змогу легальною політичної боротьби. Таким чином, на частині українських
земель були сформовані інститути дуже близькі до європейських,але радянська влада повністю
їх зруйнувала.
В опозиції до держави
На 70 років Україна опинилась повністю ізольованою від світових процесів. І хоча в цей період і
відбулися позитивні зрушення, як то об’єднання практично всіх українських земель в єдину
державу, подолання не писемності а розвиток промисловості, проте інші європейські країни
досягли цього ж набагато меншої ціною. Загалом же, українці з жахом згадують ці часи
тотальних репресій, голоду та воєн. Навіть відносно благополучні часи відзначалися дефіцитом
товарів легкої промисловості та продовольства.
Століття бездержавності породили в українцях світогляд анархістського характеру, в якому
особистість та народ постає окремо від держави та навіть протиставляє себе державі.
Українському менталітету характерна недовіра до держави, оскільки вона уособлювала собою
виключно апарат насильства. Це яскраво проявляється й нині: в масових дрібних крадіжках на
підприємствах, зарплатах «в конвертах», хабарництві і т.д. Україна протягом своєї історії
жодного разу не змогла ввійти навіть в першу сотню країн за індексом сприйняття корупції.
Більшість громадян регулярно вчиняє такі правопорушення та не вбачає у них негативних
наслідків. Відповідно, вони толерантно ставляться до аналогічних діянь чиновників та
урядовців.
У той же час українці мають глибоко демократичні політичні переконання, і будь-яка спроба
впровадження авторитаризму отримувала консолідований спротив суспільства. Українці добре
вміють об’єднуватись для боротьби проти чогось, а не за щось.
Незалежність – втрачений (?) шанс
Шанс на зміни з’явився на початку 90-х років, після проголошення Незалежності. Проте на
заваді стала радянська номенклатура.
Мирний сценарій розвитку Радянського Союзу став можливим завдяки підтримці прагнень
Незалежності керівництвом Комуністичної партії. Відтак в новій державі при владі опинились
старі кадри, які , частково через низький рівень економічної освіти, частково через прагнення до
наживи не проводили необхідних реформ із побудови відкритих політичних та економічних
реформ. Ті незначні реформи, що були проведені – були зроблені виключно для збагачення
вузького кола осіб. Так процедури приватизації державних підприємств проводились не
прозоро, внаслідок чого підприємства опинились у власності колишньої партійної верхівки.
Багато з них були свідомо доведені до банкрутств, що породило у населення негативне
сприйняття ринкових реформ. Радянські люди про капіталізм лише з пропагандистських
листівок, де він поставав антигуманної системою побудованій на соціальній несправедливості.
Тому вони радо підтримали твердження вчорашньої партійної номенклатури та новоявлених
олігархів про шкідливість будь-яких ринкових реформ
Широко застосовувався механізм державних дотацій, коли підприємства наближені до
політичної еліти отримували щедру підтримку з бюджету, або державні замовлення за
завищеними цінами. Практикувались непрямі дотації, як то надання податкових пільг
(відшкодування ПДВ стало одним з найбільш популярних механізмів корупції) чи політика
протекціонізму, що створювало деяким виробникам фактично монопольне становище на ринку.
Завдяки цим механізмам в Україні з’являється прошарок олігархів, осіб, котрі акумулювали в
своїх руках величезні економічні активи (часто пов’язані з монополіями), медіа-активи та
політичний вплив.
На додачу до цього збереглось багато пережитків радянської управлінської системи, де всі гілки
влади та місцевого самоврядування були залежними від центру. Було створено спеціальний
орган – Адміністрація Президента, який де-юре є допоміжним органом, що допомагає в
здійсненні повноважень Президента та має обмаль функцій. Але фактично здійснює контроль за
політичними процесами в країні. На місцях ці функції виконують Державні адміністрації.
Замість системи стримувань та противаг в Україні утворилась система кругової поруки, коли
високопосадовці, олігархи, суди та місцева влада взаємодіють з метою збереження системи, що
приносить їм прибуток.
Рецепти подолання такої ситуації давно відомі, описані провідними економістами світу та
підтверджені досвідом сусідніх країн. Більшість з них викладено в програмі співпраці з МВФ.
Першу спроби ринкових реформ робив Леонід Кучма, під час свого першого строку. Однак не
бачачи результатів в середині країни та поліпшення ставлення Заходу він зневірився в них і
продовжив зміцнення олігархів. Друга спроба була прийнята після Помаранчевої революції та
приходу до влади Віктора Ющенка. Команду влади розривали протиріччя, чим вдало
скористалися олігархи, та кремлівський авторитарний режим, що набирав силу в Росії та
прагнув втримати Україну у своїй орбіті. Зараз Україна переживає третє вікно можливостей для
реформування. Зважаючи на геополітичну ситуацію в регіоні цей шанс може стати останнім.
Коментарі
Дописати коментар