Блог Олександра Ластовецького

 Дві смуги світла фар розрізали темряви нічної дороги. Срібляста Тойота самотньо котила порожнім шосе. ‒ А у нас точно все вийде? ‒ знервовано, вже вкотре повторював одне й те саме запитання різними словами молодий чоловік в дорогому костюмі. ‒ Ну а як це, може не вийти? - самовпевнено посміхався водій. Сивий, в старому потертому одязі він міг би бути батьком Молодого який їхав з сином копати картоплю на дачу. Але він був його босом. Чи краще сказати наставником. Сіра футболка і брудні джинси були дещо більшими за його розміри. Весь одяг, включно з білизною, були зняті з неопізнаного небіжчика у морзі. Тіло чоловіка років тридцяти знайшли тиждень тому в покинутому заводському приміщенні, і воно саме стало в пригоді. Молодий вдягати таке вбрання категорично відмовився, вдалось лише умовити його вдягнути хрестик знятий з того ж бідолахи. Тепер він раз по раз пересмикував його, накручував ланцюжок на палець, водив подушечками пальців по барельєфу розп’яття. Чи то набравшись тепла від ...

Тьмяні ліхтарі на пероні вихоплювали з темряви шматки стіни, щедро оздоблені графіті, пожовклими оголошеннями та сечею. Невільно вивчаючи написи я затягнувся востаннє і відправив недопалок в самотню бетонну урну. Вдосвіта ще була закрита приміська каса, і законослухняному громадянину не лишали вибору окрім як їхати зайцем. Така вона, система, а потім буд жалітися на низьку рентабельність. Перескочивши через колію я зайшов до свого потягу. У старенькому вагоні електрички променіло лише декілька ламп кольору зіпсованого лимону, що декілька днів пролежав у чаї, створюючи інтимний антураж. Втім, від інтиму не було жодної користі - вагон був абсолютно порожнім, і на найближчі пару годин міг повністю опинитись у моїй владі. Кайфуючи від цього несподіваного надбання вотчини я вирішив пройтись щойно придбаними землями і зайняти місце десь посередині вагону, щоб протяги від постійно прочинених дверей не турбували в дорозі. Пройшовши з десяток сидінь я з подивом зрозумів, що протилежний кінець а...

Індостан характеризується високим ступенем консервативності у суспільному житті. У побуті населення субконтиненту ще й досі зберігається ряд норм в суспільному житті, які було закладено ще в найдавніші часи.  Перші спроби кодифікації звичаєвого права припадають на IV ст. до н.е., під час утворення першої великої централізованої імперії – Маурійської. Виникнення централізованої держави призвело до певної уніфікації суспільних відносин. Однією з характерних ознак суспільних відносин є варнова диференціація суспільства яка виникла всередині І тис. до н. е. та зберігається на побутовому рівні ще й досі. Основними джерелами для нашого дослідження послужили перші кодифіковані збірки законів на території Індії «Артхашастра» та «Закони Ману». Також використовувались спогади Мегасфену під час візиту до Індії в переказі Страбона та буддійські джерела котрі ввібрав у себе Палійський канон. Традиційна картина варнового поділу виглядає наступним чином. Все індійське суспільство було поділене...

Українські релігійні діячі обурені надмірним продажем папаї в Україні і вимагають зупинити потурання традиційного українського садівництва. Пропонуємо вашій увазі текст відповідне звернення. «Наші можновладці постійно розповідають про важливість сільського господарства для країни. Але на ділі, нічого не роблять, коли до нас в країну ввозять папаю, тим самим знищуючи наші традиційні аграрні цінності. Папая несе зло та гріх в українські хати. Ця чужа нам культура в останні роки активно насаджується міжнародними лобістами, які прагнуть відвернути українців від наших традиційних фруктів: абрикос, яблук чи вишень. Ми визнаємо, існують люди які люблять папаю. Але хай їдять її у себе вдома тихо й не афішуючи. Натомість, вони намагаються демонструвати оточуючим, що їсти папаю це нормально та природно. В деяких західних країнах все теж починалось з невинних гасел про можливість скуштувати папаю. Але тепер там їдять папаю з дитинства, і її навіть включають у меню шкільних їдалень! В Ук...

Порівняння відвідуваності статей про Чорнобильську аварію (синя лінія) та Гру престолів (зелена) в англійській Вікіпедії. Цікаво, що З виходом нових серій інтерес до Гри престолів спадав (лише фінальна серія вибилась з цього тренду, встановивши пік недосяжний для Чорнобиля), а до Чорнобиля - зростав. Треба ще запропонувати НВО Холодний Яр екранізувати

Ефес завжди був маленьким непримітним містом на перефирії античного світу. Тут не хмерних плаців з монстрами, як на Криті. Сюди не потрапляли Геракл та Одісей. Не виходила з піни морської Афродіта та не бив трезубцем Посейдон. Навіть Прометей вкравши вогонь у богів не схотів удостоюти його своє увагою. Такі сумні думки пропливали в голові Герострати поки той крокув вуличками свого полісу. Він зупинився біля розлого платану під яким сидів чоловік з великим пузом та повільно цідив вино з амфори. ‒ Вітаю тебе славний Тіссафарне. Ти вже уславив своє ім’я та я пропоную зробити його ще більш легендарним. Знаєш є в центрі міста така будівля велика, храм якийсь, арт… арт...якось так. Там ще якісь шмаркачі постійно на колонах щось шкрябають. Чорт, як же його, арт.. арт… ‒ Ну я зрозумів, він по документам як храм Артмеди проходить. Знаю його, сам вчора туде в туалет заходив поки додому йшов. Давай по суті. ‒ Так, от, раз знаєш, то розумієш, яке хорошо в нього розташування, в самому цент...

Найяскравіший арт-перфоманс на тему анексії Криму провів невідомий митець у Москві поцупивши у Третьяковській галереї, викрали полотно "Ай-Петрі. Крим". Кажуть, ніби картину вже знайшли і викрав її якийсь "кримський диверсант". Хоча в це мало віриться. Аж занажто показово була продесонстровано безсилість російських силовиків, що треба було якось реагувати. Знайти винного та якісну репродукції картини не склало б труднощів. Можна лише уявляти як відбуватиметься судовий процес. Суддя: Навіщо Ви вкрали "Крим". Підсудний: Я не вкрав, я повернув його в родную гавань. "Крим" був намальований маріупольським художником. Його просто подарували картинній галереї. П'яні крики з залу; Да!!! Кримнаш, суки!!! Суддя: Але ж ви прийшли і зняли картину зі стіни. Підсудний: Це був не я, а звичайні співробітники музею. Такий одяг як у мене можна купити в будь-якому магазині. Охоронна фірма, що забезпечувала безпеку виставки: Це були Ви. Всі це бачили на від...